Від шкільного міністерства преси

2013-04-04

Байка про Ледаря

В школах завжди, як годиться,
Дітям велено учиться,
Книги мудрії читати,
Цифри й літери писати.

Так і роблять діти нині
В нашій славній Україні.
Та не все так добре йдеться
Там, де Ледар заведеться.

В школу він не хоче йти,
Хоче десь грошей знайти,
Щоб не вчиться, не трудиться,
А гуляти й веселиться.

Він уроки пропускає,
Твердить, що давно все знає.
А як стане говорити –
Летять з рота “паразити”.

“Чікса”, “карочє”, “бліна”,
“Капєц”, “в натурє”, “тіпа”–
Цих слів у нього сто знайдеться,
Хороших – і п’яти не набереться.

На всіх уроках він нудьгує,
То спить, то чортиків малює.
До дошки Ледар йде для того,
Щоб посміялись учні з нього.

А ще він мусить покурити
(Ну так, від нічого робити),
“Мівіни” з’їсти, випить пива,
Щоб шлунок і голова боліли.

А потім у медпункт піти
І медсестру скоріш знайти.
Їй скаже, що нездужає сьогодні:
Живіт болить, гарячі скроні.

Додому ледве йде, лягає.
Сім’я клопочеться, одужання чекає.
Та ледь на вулиці повечоріло,
І “хворий“ видужав! О диво!!!

Іде надвір “повітрячком дихнути“,
(При цьому не забудеться курнути).
Отак і час для Ледаря минає.
Роки ідуть, а розуму – немає.

Хвалити Бога, в нашій школі
Таких ледащ не бачили ніколи.
Нехай щастить нам, друзі, з вами,
Нехай не ходить Ледар поміж нами!

Вчитель української мови та літератури Шило Тетяна Григорівна